| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Програма з фізики 2017рік (7 клас).Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Програма затверджена Наказом Міністерства освіти.
| Навчальний матеріал курсу фізики в основній школі та час на його вивчення розподілено таким чином:
№ Клас Кількість годин на тиждень Перелік розділів
1 7 2 год «Фізика як природнича наука. Пізнання природи», «Механічний рух», «Взаємодія тіл. Сила», «Механічна робота та енергія»
2 8 2 год «Теплові явища», «Електричні явища. Електричний струм»
3 9 3 / 2,5 год «Магнітні явища», «Світлові явища», «Механічні та електромагнітні хвилі», «Фізика атома та атомного ядра. Фізичні основи атомної енергетики», «Рух і взаємодія. Закони збереження»
Відповідно до наказу МОН молодьспорту України від 03.04.2012 р.,
№ 409 вивчення фізики в 9 класі в обсязі 2,5 години на тиждень здійснюється тільки в спеціалізованих школах із навчанням мовою національної меншини і поглибленим вивченням іноземних мов та в закладах з українською мовою навчання в білінгвальних класах.
Зазначений у навчальній програмі розподіл годин між розділами є орієнтовним. За необхідності й виходячи з наявних умов навчально-методичного забезпечення, учитель має право самостійно змінювати обсяг годин, відведених програмою на вивчення окремого розділу, в тому числі змінювати порядок вивчення розділів.
Розпочинається базовий курс фізики в 7 класі з розділу «Фізика як природнича наука. Пізнання природи», який призначено в першу чергу для введення базових фізичних понять, ознайомлення з фізичними методами пізнання природи, початковими відомостями про речовину, що будуть закріплюватись упродовж вивчення курсу. Необхідність проводити тематичне оцінювання у цьому розділі визначає вчитель.
У розділі «Механічний рух» учні ознайомлюються із основними характеристиками механічного руху, способами його опису (графічним, аналітичним). Рівень навчальних завдань, зокрема задач на побудову графіків руху, учитель обирає залежно від математичної підготовки учнів (ураховуючи, що механічний рух більш ґрунтовно буде вивчатися у 9 класі).
У розділах «Взаємодія тіл. Сила», «Механічна робота та енергія»
(7 клас), «Теплові явища», «Електричні явища. Електричний струм» (8 клас), «Магнітні явища», «Світлові явища», «Механічні та електромагнітні хвилі», «Фізика атома та атомного ядра. Фізичні основи атомної енергетики» (9 клас) учні знайомляться з відповідними фізичними явищами та закономірностями їх перебігу, проявами цих явищ у природі, застосуванням у практичній діяльності.
Оскільки в старшій школі вивчення фізики буде здійснюватися залежно від обраного профілю навчання, завданням основного курсу є сформованість цілісних уявлень про фізичні явища і пропедевтика фізики як науки. Цим обумовлено вивчення в кінці базового курсу фізики (9 клас) розділу «Рух і взаємодія. Закони збереження», у якому акцентується увага на універсальному характері та фундаментальності законів збереження в природі та цілісності фізичної картини світу. На прикладі класичної механіки формується уміння оцінювати межі застосування фізичних законів і теорій.
Важливим є розкриття впливу фізики на суспільний розвиток і науково-технічний прогрес, застосування досягнень фізики для раціонального природокористування та запобігання їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище й організм людини.
Навчальний фізичний експеримент як органічна складова методичної системи навчання фізики забезпечує формування в учнів необхідних практичних умінь, дослідницьких навичок та особистісного досвіду експериментальної діяльності. Завдяки цьому учні зможуть у межах набутих знань розв’язувати пізнавальні завдання засобами фізичного експерименту. У шкільному навчанні ця форма роботи реалізується завдяки демонстраційним і фронтальним експериментам, лабораторним роботам і короткотривалим дослідам, фізичному практикуму, навчальним проектам, позаурочним дослідам і спостереженням тощо.
Узагальнене експериментальне вміння має складну структуру, елементами якої є:
a) уміння планувати експеримент, тобто формулювати мету й гіпотезу дослідження, визначати експериментальний метод і давати йому обґрунтування, складати план досліду й визначати найкращі умови для його проведення, обирати оптимальні значення вимірюваних величин та умови спостережень, ураховуючи наявні експериментальні засоби;
б) уміння підготувати експеримент, тобто обирати необхідне обладнання й вимірювальні прилади, збирати дослідні установки чи моделі, раціонально розташовувати прилади, досягаючи безпечного проведення досліду;
в) уміння спостерігати, визначати мету й об’єкт спостереження, встановлювати характерні ознаки перебігу фізичних явищ і процесів, виділяти їхні суттєві ознаки;
г) уміння вимірювати фізичні величини, користуючись різними вимірювальними приладами, у тому числі й цифровими пристроями та комплексами, визначати ціну поділки шкали приладу, знімати покази приладу, у тому числі зчитувати покази цифрових приладів;
ґ) уміння обробляти результати експерименту, обчислювати значення величин (за необхідності абсолютну та відносну похибки вимірювань), складати таблиці одержаних даних, використовувати для цього комп’ютерне програмне забезпечення, готувати звіт про проведену роботу, записувати значення фізичних величин у стандартизованому вигляді тощо;
д) уміння інтерпретувати результати експерименту, описувати спостережувані явища й процеси, застосовуючи фізичну термінологію, фіксувати результати спостережень й експериментів у різних формах, оцінювати їх вірогідність, встановлювати функціональні залежності, будувати графіки, робити висновки на підставі попередньо сформульованих гіпотез.
Формування такого узагальненого експериментального вміння — процес довготривалий, який вимагає планомірної роботи вчителя й учнів упродовж усього навчання фізики в школі.
Перелічені в програмі демонстраційні досліди й лабораторні роботи є необхідними й достатніми щодо вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Проте залежно від умов і наявної матеріальної бази фізичного кабінету вчитель може замінювати окремі роботи або демонстраційні досліди рівноцінними, використовувати різні їхні можливі варіанти. Учитель може доповнювати цей перелік додатковими дослідами, короткочасними експериментальними завданнями, об’єднувати кілька робіт в одну залежно від обраного плану уроку.
Окремі лабораторні роботи можна виконувати вдома або як учнівські навчальні проекти, а також за умови відсутності обладнання за допомогою комп’ютерних віртуальних лабораторій. Разом з тим, модельний віртуальний експеримент має поєднуватися з реальними фізичними дослідами й не заміщувати їх.
Самостійне експериментування учнів, особливо в основній школі, необхідно розширювати позаурочними експериментами та спостереженнями, використовуючи найпростіше устаткування, інколи навіть саморобні або побутові прилади, дотримуючись правил безпеки життєдіяльності.
Залежно від виду, призначення та рівня складності лабораторної роботи окремі з них учитель може не оцінювати.
Оцінювання рівня оволодіння учнем узагальненими експериментальними уміннями та навичками здійснюється не лише за результатами виконання фронтальних лабораторних робіт, а й за іншими видами експериментальної діяльності (експериментальні завдання, домашні досліди й спостереження, навчальні проекти, конструювання, моделювання тощо), що дають змогу їх виявити. Тому якщо учень був відсутній на уроці, на якому виконувалась фронтальна лабораторна робота, відпрацьовувати її в позаурочний час не обов’язково. Головне, щоб упродовж вивчення розділу учень проявив свої експериментальні уміння й навички в інших видах роботи.
Ефективним засобом формування предметної й ключових компетентностей учнів у процесі навчання фізики є навчальні проекти. Під час виконання навчальних проектів вирішується ціла низка різнорівневих дидактичних, виховних і розвивальних завдань: розвиваються пізнавальні навички учнів, формується вміння самостійно орієнтуватися в інформаційному просторі, висловлювати власні судження, виявляти компетентність. У проектній діяльності важливо зацікавити учнів здобуттям знань і навичок, які знадобляться в житті. Для цього необхідно зважати на проблеми реального життя, для розв’язання яких учням потрібно застосовувати здобутті знання.
Навчальні проекти розробляють окремі учні або групи учнів упродовж певного часу (наприклад, місяць або семестр) у процесі вивчення того чи іншого розділу фізики. Теми й види навчальних проектів, форми їх представлення учні обирають самостійно або разом із учителем.
Виконання навчальних проектів передбачає інтегровану дослідницьку, творчу діяльність учнів, спрямовану на отримання самостійних результатів за консультативної допомоги вчителя. Учитель здійснює управління і спонукає до пошукової діяльності учнів, допомагає у визначенні мети та завдань навчального проекту, орієнтовних прийомів дослідницької діяльності й пошуку інформації для розв’язання окремих навчально-пізнавальних задач.
Захист навчальних проектів, обговорення, узагальнення та оцінювання отриманих результатів відбувається на спеціально відведених заняттях. Оцінки за навчальні проекти виконують стимулюючу функцію, можуть фіксуватися в портфоліо і враховуються при виведенні тематичної оцінки. Кількість виконаних та оцінених проектів може бути довільною, але не менше одного за навчальний рік.
Ураховуючи, що виконання деяких навчальних проектів передбачає інтеграцію знань і носить міжпредметний характер, то за рішенням методичного об’єднання вчителів природничих предметів оцінки за виконання таких робіт можуть виставлятись одночасно з різних предметів або залежно від змістового розподілу й розподілу виконавців проекту, наприклад, одним учням за біологічні знання, іншим — за фізичні. Окрім оцінювання продукту проектної діяльності, необхідно відстежити і його психолого-педагогічний ефект: формування особистісних якостей, самооцінки, уміння робити усвідомлений вибір й осмислювати його наслідки.
Навчальні екскурсії та уроки серед природи є необхідними складниками навчально-виховного процесу з фізики. Кількість екскурсій (як мінімум одна на рік) та час їх проведення визначаються вчителем за погодженням з адміністрацією навчального закладу. Оцінювання навчальних досягнень учнів за результатами таких екскурсій здійснюється на розсуд учителя.
Однією з найважливіших ділянок роботи в системі навчання фізики в школі є розв’язування задач. Задачі різних типів можна ефективно використовувати на всіх етапах засвоєння фізичних знань: для розвитку інтересу, творчих здібностей і мотивації учнів до навчання фізики, під час постановки проблеми, що потребує розв’язання, у процесі формування нових знань, вироблення практичних умінь учнів, з метою повторення, закріплення, систематизації та узагальнення засвоєного матеріалу, для контролю якості засвоєння навчального матеріалу чи діагностування навчальних досягнень учнів тощо. Слід підкреслити, що в умовах особистісно орієнтованого навчання важливо здійснити відповідний добір фізичних задач, які враховували б пізнавальні можливості й нахили учнів, рівень їхньої готовності до такої діяльності, розвивали б їхні здібності відповідно до освітніх потреб. За вимогами компетентнісного підходу задачі мають бути наближені до реальних умов життєдіяльності людини, спонукати до використання фізичних знань у життєвих ситуаціях.
Розв’язування фізичних задач зазвичай передбачає три етапи діяльності учнів:
1) аналіз фізичної проблеми або опис фізичної ситуації;
2) пошук фізичних законів і математичних методів для аналізу та опису фізичної моделі задачі;
3) реалізація розв’язку й аналіз одержаних результатів.
На першому етапі відбувається побудова фізичної моделі задачі, що подана в її умові:
− аналіз умови задачі, визначення відомих параметрів і величин та пошук невідомого;
− конкретизація фізичної моделі задачі за допомогою графічних форм (малюнки, схеми, графіки тощо);
− скорочений запис умови задачі, що відтворює фізичну модель задачі в систематизованому вигляді.
На другому етапі розв’язування відбувається пошук зв’язків і співвідношень між відомими й невідомими величинами:
− обираються математичні методи для опису фізичної моделі задачі, робиться запис загальних рівнянь, що відповідають фізичній моделі задачі;
− ураховуються конкретні умови фізичної ситуації, описаної в задачі, здійснюється пошук додаткових параметрів;
− загальні рівняння приводяться до конкретних умов, відтворених в умові задачі, у формі рівняння або системи рівнянь записуються співвідношення між невідомими й відомими величинами.
На третьому етапі здійснюються такі дії:
− аналітичне, графічне або чисельне розв’язання рівняння чи системи рівнянь відносно невідомого;
− аналіз одержаного результату щодо його вірогідності й реальності, запис відповіді. Після розв’язання задачі або групи однотипних задач доцільно провести узагальнення способів діяльності, які властиві даному типу фізичних задач, пошук інших шляхів розв’язання.
У процесі навчання фізики в основу навчально-пізнавальної діяльності учнів покладено узагальнені плани, за якими розкривається суть того чи іншого поняття, закону, факту тощо.
Так, зміст наукового факту (фундаментального досліду) визначають:
✓ суть наукового факту чи опис досліду;
✓ хто з учених установив даний факт чи виконав дослід;
✓ на підставі яких суджень установлено даний факт або схематичний опис дослідної установки;
✓ яке значення факт чи дослід має для становлення й розвитку фізичної теорії.
Для пояснення фізичного явища необхідно усвідомити:
✓ зовнішні ознаки перебігу цього явища, умови, за яких воно відбувається;
✓ зв’язок цього явища з іншими;
✓ які фізичні величини його характеризують;
✓ можливості практичного використання явища, способи попередження шкідливих наслідків його прояву.
Сутність поняття фізичної величини визначають:
✓ властивість, яку характеризує ця величина;
✓ її означення (дефініція) та формула, покладена в основу означення;
✓ зв’язок даної величини з іншими;
✓ одиниці фізичної величини;
✓ способи її вимірювання.
Для закону це:
✓ його формулювання, усвідомлення того, які причинно-наслідкові зв’язки й між якими явищами він встановлює;
✓ його математичний вираз;
✓ дослідні факти, що привели до встановлення закону або підтверджують його справедливість;
✓ межі застосування закону.
Для фізичної моделі необхідно:
✓ дати її опис або навести дефініцію;
✓ установити, які реальні об’єкти вона заміщує;
✓ з’ясувати, які фізичні теорії покладені в основу моделі;
✓ визначити, від чого ми абстрагуємося, чим нехтуємо, вводячи цю ідеалізацію;
✓ з’ясувати межі та наслідки застосування цієї моделі.
Загальна характеристика фізичної теорії має містити:
✓ перелік наукових фактів і гіпотез, які стали підставою розроблення теорії, її емпіричний базис;
✓ понятійне ядро теорії, визначення базових понять і моделей;
✓ основні положення, ідеї і принципи, покладені в основу теорії;
✓ рівняння й закони, що визначають математичний апарат теорії;
✓ коло явищ і властивостей тіл, які дана теорія може пояснити або спрогнозувати їх перебіг;
✓ межі застосування теорії.
Одним з дієвих способів формування ціннісного ставлення учнів до фізичного знання є розкриття здобутків вітчизняної фізичної науки та висвітлення внеску українських учених у розвиток природничих наук, оскільки конкретні приклади досягнень українських учених, особливо світового рівня, мають вирішальне значення в національному вихованні учнів, формуванні в них почуття гордості за свою Батьківщину й український народ.
У процесі навчання фізики в основній школі варто на прикладі життя й діяльності вчених-фізиків показати, що і як вони робили, аби досягнути успіху в певній науковій галузі знання.
7 клас
(70 годин, 2 години на тиждень, 4 години — резервні)
Орієн-товна к-сть годин Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів Зміст навчального матеріалу
ВСТУП
1 Учень/учениця
Знаннєвий компонент:
знає правила безпеки у фізичному кабінеті; розташування й призначення основних зон шкільного фізичного кабінету та свого робочого місця.
Діяльнісний компонент:
дотримується правил безпечної поведінки під час роботи з фізичними приладами та обладнанням.
Ціннісний компонент:
усвідомлює роль шкільного кабінету та значення фізичних приладів у навчанні фізики, відповідальність за поведінку у фізичному кабінеті Фізика як навчальний предмет у школі.
Фізичні прилади, фізичний експеримент і фізичні досліди. Правила безпеки під час роботи з фізичним обладнанням та у фізичному кабінеті
Розділ 1.
ФІЗИКА ЯК ПРИРОДНИЧА НАУКА. ПІЗНАННЯ ПРИРОДИ
7 Учень/учениця
Знаннєвий компонент:
називає характерні ознаки фізичних явищ, їх відмінність від біологічних, хімічних інших явищ;
наводить приклади фізичних явищ, фізичних тіл та фізичних величин;
знає символи та одиниці основних фізичних величин.
розуміє основні положення атомно-молекулярного вчення; розуміє відмінності між речовиною і полем.
Діяльнісний компонент:
записує значення фізичної величини, використовує префікси для утворення кратних і частинних одиниць;
користується найпростішими засобами вимірювання, визначає ціну поділки шкали;
порівнює значення фізичних величин;
вимірює лінійні розміри тіл, об’єми твердих тіл, рідин і сипких матеріалів;
проводить досліди (індивідуально та в групі) за власним планом або за інструкцією з допомогою вчителя, аналізує результати, робить висновки.
Ціннісний компонент:
усвідомлює як нові знання співвідносяться із наявними;
висловлює судження про роль спостереження і досліду в пізнанні довкілля Фізика як фундаментальна наука про природу.
Речовина і поле. Основні положення атомно-молекулярного вчення. Початкові відомості про будову атома.
Фізичні тіла й фізичні явища.
Фізичні величини та їх вимірювання. Міжнародна система одиниць фізичних величин.
Лабораторні роботи
№ 1. Ознайомлення з вимірювальними приладами. Визначення ціни поділки шкали приладу.
№ 2. Вимірювання об’єму твердих тіл, рідин i сипких матеріалів.
№ 3. Вимірювання розмірів малих тіл різними способами.
Демонстрації
1. Приклади фізичних явищ: механічних, теплових, електричних, світлових тощо.
2. Моделі молекул.
3. Приклади застосування фізичних явищ у техніці.
4. Засоби вимірювання
1 Захист навчальних проектів
Навчальні ресурси для наскрізних змістових ліній: ситуативні вправи щодо прояву й впливу фізичних явищ на здоров’я й безпеку життєдіяльності, вирішення проблем довкілля, ощадного використання природних ресурсів тощо
Розділ 2.
МЕХАНІЧНИЙ РУХ
17 Учень/учениця
Знаннєвий компонент:
називає види механічного руху;
володіє поняттям, формулює визначення фізичної величини (швидкість, період обертання, переміщення, амплітуда коливань, період та частота коливань) і вміє обрати її одиницю;
називає вживані одиниці часу, шляху, швидкості, періоду обертання, періоду та частоти коливань;
описує фізичну величину відповідно до узагальнених планів;
розуміє відносність руху.
Діяльнісний компонент:
уміє застосовувати поняття «матеріальна точка» та визначати межі застосування цієї фізичної моделі;
розрізняє види механічного руху за формою траєкторії та характером руху тіла;
уміє описати механічний рух графічно й аналітично і провести його аналіз;
розраховує пройдений тілом шлях, визначає швидкість руху, період обертання, частоту коливань нитяного маятника під час розв’язання фізичних задач різного типу;
представляє результати вимірювань у вигляді таблиць і графіків;
використовує набуті знання для безпечної життєдіяльності.
Ціннісний компонент:
усвідомлює цінність знань про механічний рух для власного розвитку й безпеки Механічний рух. Відносність руху. Тіло відліку. Система відліку. Матеріальна точка. Траєкторія. Шлях. Переміщення.
Прямолінійний рівномірний рух. Швидкість руху. Графіки руху.
Прямолінійний нерівномірний рух. Середня швидкість нерівномірного руху.
Рівномірний рух матеріальної точки по колу. Період обертання.
Коливальний рух. Амплітуда коливань. Період і частота коливань. Маятники.
Лабораторні роботи
№ 4. Визначення періоду обертання тіла.
№ 5. Дослідження коливань нитяного маятника.
Демонстрації
1. Різні види механічного руху.
2. Відносність руху, форми траєкторії, швидкості
1 Захист навчальних проектів
Навчальні ресурси для наскрізних змістових ліній: ситуативні вправи на аналіз механічного руху учасників дорожнього руху та його наслідки для власної безпеки; задачі з прикладами логістики пасажирських і вантажних перевезень в Україні й світі; уміння вибрати оптимальну траєкторію руху в конкретних життєвих ситуаціях
Розділ 3.
ВЗАЄМОДІЯ ТІЛ. СИЛА
26 Учень/учениця
Знаннєвий компонент:
знає і описує фізичні явища і процеси (інерція, деформація, тяжіння, тертя, тиск);
володіє поняттям, формулює визначення фізичної величини (маса, густина речовини, сила, коефіцієнт тертя, тиск, сила тиску) та вміє обрати її одиницю;
формулює закони Гука, Паскаля, Архімеда;
знає умову плавання тіл;
пояснює причини виникнення атмосферного тиску та його залежність від висоти,
залежність сили пружності від деформації;
залежність тиску на дно і стінки посудини від висоти стовпчика й густини рідини;
знає і розуміє будову та принцип дії динамометра, манометра, барометра, терезів.
Діяльнісний компонент:
застосовує закони Гука, Паскаля, Архімеда, умови плавання тіл, формули сили тяжіння, ваги тіла, сили тертя ковзання, сили тиску, виштовхувальної сили під час розв’язування різних видів чи типів задач і виконання лабораторних робіт;
здатен (здатна) запропонувати способи зменшення/збільшення сили тертя, сили пружності, тиску в практичних ситуаціях;
графічно зображує сили;
користується динамометром, терезами; читає покази шкали манометра, барометра;
використовує набуті знання у навчальній і практичній діяльності.
Ціннісний компонент: висловлює судження про роль внеску вчених-фізиків у розвиток і становлення механіки та техніки;
оцінює практичне значення застосування законів і закономірностей у природі та техніці Явище інерції. Інертність тіла. Маса тіла. Густина речовини.
Взаємодія тіл. Сила. Деформація. Сила пружності. Закон Гука. Динамометр.
Додавання сил. Рівнодійна. Графічне зображення сил.
Сила тяжіння. Вага тіла. Невагомість.
Тертя. Сили тертя. Коефіцієнт тертя ковзання. Тертя в природі й техніці.
Тиск твердих тіл на поверхню. Сила тиску.
Тиск рідин і газів. Закон Паскаля. Сполучені посудини. Манометри.
Атмосферний тиск. Вимірювання атмосферного тиску. Барометри.
Виштовхувальна сила в рідинах і газах. Закон Архімеда.
Лабораторні роботи
№ 6. Вимірювання маси тіл.
№ 7. Визначення густини речовини (твердих тіл і рідин).
№ 8. Дослідження пружних властивостей тіл.
№ 9. Визначення коефіцієнта тертя ковзання.
№ 10. З’ясування умов плавання тіла.
Демонстрації
1. Досліди, що ілюструють явища інерції та взаємодії тіл.
2. Деформація тіл.
3. Додавання сил, спрямованих уздовж однієї прямої.
4. Прояви та вимірювання сил тертя ковзання, кочення, спокою.
5. Способи зменшення й збільшення сили тертя.
6. Залежність тиску від значення сили та площі.
7. Передавання тиску рідинами й газами.
8. Тиск рідини на дно і стінки посудини.
9. Зміна тиску в рідині з глибиною.
10. Сполучені посудини.
11. Вимірювання атмосферного тиску.
13. Будова і дія манометра.
14. Дія архімедової сили в рідинах і газах.
15. Рівність архімедової сили вазі витісненої рідини в об’ємі зануреної частини тіла.
16. Плавання тіл
1 Захист навчальних проектів
Навчальні ресурси для наскрізних змістових ліній: ситуативні вправи і задачі на аналіз явища інерції, сил тертя і пружності, їх наслідки для власної безпеки; матеріали з досягнення українських конструкторів у суднобудуванні, повітроплаванні тощо
Розділ 4.
МЕХАНІЧНА РОБОТА ТА ЕНЕРГІЯ
11
Учень/учениця
Знаннєвий компонент:
володіє поняттям, формулює визначення фізичної величини (механічна робота, потужність, кінетична і потенціальна енергія, момент сили, коефіцієнт корисної дії) і вміє обрати її одиницю;
розуміє сутність закону збереження механічної енергії, умову рівноваги важеля, принцип дії простих механізмів; знає різновиди важеля.
Діяльнісний компонент:
застосовує закон збереження енергії та формули роботи, потужності, ККД простого механізму, кінетичної енергії тіла, потенціальної енергії тіла, піднятого над поверхнею Землі, деформованого тіла, моменту сили під час розв’язування задач різних типів і виконання лабораторних робіт, у практичній діяльності;
користується простими механізмами (важіль, нерухомий та рухомий блоки, похила площина); використовує набуті знання для безпечної життєдіяльності.
Ціннісний компонент:
оцінює прояви закону збереження механічної енергії в природі, техніці, побуті; оцінює ефективність використання простих механізмів;
оцінює роль видатних учених у розвитку знань про перетворення енергії Механічна робота. Потужність. Механічна енергія та її види.
Закон збереження енергії в механічних процесах та його практичне застосування.
Прості механізми. Момент сили. Важіль. Умова рівноваги важеля.
Коефіцієнт корисної дії простих механізмів.
Лабораторні роботи
№ 11. Вивчення умови рівноваги важеля.
№ 12. Визначення ККД простого механізму.
Демонстрації
1. Перетворення механічної енергії.
2. Умови рівноваги тіл.
3. Важіль.
4. Рухомий і нерухомий блоки.
5. Похила площина.
6. Використання простих механізмів
1 Захист навчальних проектів
Навчальні ресурси для наскрізних змістових ліній: ситуативні вправи й задачі на застосування закону збереження енергії, розрахунок параметрів простих механізмів, умов їх безпечного використання; інформаційні матеріали про досягнення українських конструкторів у машинобудуванні й будівництві
|
| Категорія: Мої статті | Додав: Gallina (22.08.2017)
|
| Переглядів: 512 |
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
